+38 098 2918700
Алексей Титаренко
… Гай поражает своей мощной, экзистенциально насыщенной живописью. Самые обычные «обнажёнки» у него превращаются в извержение вулкана. Краска течёт как лава. Гай, как демиург, только успевает направлять потоки.
Фовизм, неоэкспрессионизм, арт-брют? Оставим эти классификации жалким классификаторам – у нас извержение вулкана. В современной, чересчур рационализированной жизни Гай – как глоток свежего воздуха. Как спасительное возвращение в яркий и чувственный мир, «где желанье свободно уходит к желанью», – как писал когда-то Велимир.
Кроме того, это очень искренне, от сердца, или, как считают японцы, «от живота». Повторить такое вряд ли возможно и просто хладным умением не сделаешь.
Только утыкаясь носом в холст видишь. Какой мастер. Пять-шесть слоёв, затирания, проскрёбывания – болезненное прорывание к искренности. В результате получается драгоценная поверхность, идёт внутренний свет откуда-то из глубины. В средневековом японском театре «Но» очень ценилась эта глубина, когда актёр в маске одним неуловимым движением мог дать ощущение большого пространства. У них это называлось «ёдзё». У Гая «ёдзё» будь здоров.
Олег СИДОР-ГІБЕЛИНДА
ГАЙ, ЗАГАДКА ДО ЗАПИТАННЯ.
Абетка образів його доволі скромна. Ню; Двоє; Вершник, та й годі. До них майстер повертається десятки, сотні разів – жодного разу не повторившись (і вряди-годи додаючи до них щось зовсім несподіване, як-то біг червоного паротяга полями). При тім – без зазіхань на поверхову віртуозність, та з достеменним і непідробним артистизмом. Пише легко, невимушено, навіть недбало. Кавалки незафарбованого полотна – майже правило. О, це непогамовне non finito!
Як і правило – кавалки темного пігменту: затавровані колись імпресіоністами, вони тут звучать заледве не урочисто. He боїться він “шальних” бризок фарби, які б неодмінно стер митець-педант… Для Гая ж вони – жестмаестро, захопленого шерехатою непередбаченістю життя. Тож і мистецтво його є не тільки і не стільки пасивним його віддзеркаленням, як невіддільною часткою – звідки, між іншим, випливає цілковита природність, з якою ці роботи почуваються в сучасному інтер”єрі: Їй Богу, на власні очі пєрєсвідчився.
У Вершнику бринить грізна гідність, притаманна скульптурам Маріно Маріні. (Чи такий вже збіг обставин, що митець не так давно був запро-шений до участі у Флорентійському бієннале? Італія кличе, свого симпатика чує здалеку). У портретах, ню – священне свавілля “прекрасної доби” французів, знане нам з живопису і графіки Рауля Дюфі, з малюнків Огюста Родена. Себто, з того часу, коротенького відрізка XX століття, коли такої ваги – наостанок? – набули “радощі життя”: голизна вродливої жінки, щирість приборканого коня, радість самовиявленоі персони. Чи ж справді востаннє?
У нашого художника усі перелічені чесноти з новим натхненням витворюється на полотні. Тьмяні лики, засмаглі тіла, раз по раз заторкнуті блакиттю у зонах перс і стегон, впевнений контур, що долає хаос довкілля. Побутова вірогідність не є тут рішучим аргументом, поступаючись місцем химерній мелодіі волюнтарного образу. Пензель виспівує її, мов соняшний кларнет, ноти якого надійно сховані від наших очей. Адже кожна картина його – концерт… з багатьма невідомими.
Висхідна ситуація – на долоні. Умови гри задано з самого початку. А от далі вже – клубок енігм і чаклунство малярства. Сергій Гай саме клопочеться таїнами, і нас до їхнього розплутування залучає. На наших очах кроїться-перекроюється усталений стан речей та обставин, що, як у прозі Моріса Бланшо, так і лишається не розв’язаним до кінця. Малярство Гая – малярство таїн, але втаємничитися до міри може будь-хто, кого вразить “висока хвороба високого”. Дивіться, і побачите.
Ольга ПЕТРОВА
Художник (графіка, живопис)
член Спілки художників України
кандидат мистецтвознавства доктор філософії
професор кафедри культорології Національного університету “Києво-Могилянська академія”
академік Академії гуманітарних наук (Санкт-Петербург)
Художній світ львів’янина Сергія Гая виразно індивідуальний, вишуканий, навіть аристократичний. Це живопис для тих, хто у власному житті не розминувся з мистецтвом і щасливий, коли в безмежжі художньої продукції знаходить перлину.
Слід французьких мистецьких уподобань, досить органічних для живопису Львова протягом усього XX століття, є очевидним. Але сюжети в композиціях С.Гая – це парадигма не про тіло та обличчя людини, а про таємницю духу, що оселився в тілесній оболонці. В усьому, що виходить з-під пензля, є відгомін академічного вишколу, спостережливість аналітика, який уміє бачити найсуттєвіше в жесті, в рухові – робити з того пантомімічно бездоганний знак.
Творчість С.Гая репрезентує «його величність живопис» у чистому самопрєдставленні. Автор – майстер великих лаконічних сполучень, зазвичай композицію побудовано на двох або трьох домінуючих кольорах. Але скільки в цьому узагальненому нюансів, тональних, вібруючих, як пелюстки на вітрі, переходів, скільки кольорів. Яку полотнах, писаних червоним, смарагдова зелень запалює вогонь усієї композиції. Скільки тут витончених відтінків: від чорного та теплого коричневого до густого ультрамарину та світлого лимонного сяйва, холодного, як відблиск сонця в джерельній воді. Живописна матерія полотен рухома, така, що глядач нібито присутній при самому процесі письма. В усьому, створеному С. Гаєм, є аура сяючого кольору вітражів. Для тих, хто вміє вдивлятися та бачити, ця кольорова розкіш – невимовна насолода.
Світ Сергія Гая – автономний, його живопис має власне «обличчя», його не сплутаєш з іншим. Але ця індивідуальність двоїста: настільки ж конкретна, як і невловимо дражлива і тому особливо принадна своїми фактурами, письмом, ускладненою поверхнею полотен.
Кольорові нашарування інколи нагадають поверхню застиглої магми – фактури композицій то викладено на взірець мозаїки або прописано тонкими лесируваннями, то спонтанно прокреслено, навіть подряпано гострим лезом.
У цьому новоутвореному світі знаки, колір та образи впливають на глядача як сама реальність. Тут емоція, гарячкувата пристрасність автора передається «іншому», трансформується в переживання глядача, котрий, як «зачарований прочанин», уже потрапив у полон колористичної віхоли, у всесвіт, намріяний С. Гаєм. Тим більше що автор ніколи не зрадив ані свіжості погляду, ані власної майстерності.
Алла РОДЖЕРС
Alla Rogers Gallery (Вашингтон).
Сьогодні в Україні існує чимало витворів сучасного мистецтва, на які можна дивитися і над якими можна розмірковувати. Ніколи ще не було такого стилістичного розмаїття і такого вибуху чуттєвих проявів в образному мистецтв і, як в перше десятиріччя незалежності України. В той час, коли вибаглива і конкуруюча мережа галерей по всьому світові відбирає найталановитіших і найцікавіших митців, ми в решті решт визнаємо досягнення тих художників, які вистояли у цьому бездушному, безжалісному світі бізнесу. Завдяки всєохо плюю чому процесові, що включає в себе великі зусилля митців і власників галерей, в поле зору потрапляє новий та захоплюючий талант.
Сьогодні у переліку сучасних українських митців Сергій Гай – художнику яким треба рахуватися. У свої сорок років він має за плечима художню освіту, отриману у Львівській академії художніх мистецтв, вражаючу історію виставок. Витоки його мистецтва можна знайти у традиціях сучасного писання з живої натури, і коли дивишся на картини Гая, перед очима постає плеяда видатних митців XX сторіччя: Матіс, Шілє, Нолдє Модільяні, де Кунінг та інших. Картини Гая можуть бути зведені до чуттєвих вигнутих ліній і чітких експресіоністських жестів в контексті гарного кольорового балансу, навіть в найбільш меланхолічному кінці спектру. Розмір більшості його полотен – це три чверті від зображуваної дійсності. Картини випромінюють сильні емоції і спонтанність, які митець передає через чіткі мазки фарбою, подряпини, а також злиття кольору та форм.
В Україні сьогодні існує невелика, але швидко зростаюча кількість відданих колекціонерів мистецтва. Іноземні бізнесмени та дипломати, достатньо розуміючись на цьому, купують витвори сучасного українського мистецтва по кілька робіт одночасно. Нове молоде покоління бізнес власників наймає архітекторів та дизайнерів інтер’єру для створення вишуканих модернових урбаністичних споруд у Києві, Львові та Одесі. Картини Сергія Гая займають своє почесне місце серед наступного покоління колекціонерів мистецтва в Україні.
Після того, як Західна Європа, Великобританія та США побачили роботи Сергія Гая, його було визнано як художника, якого спостерігають, яким насолоджуються і якого будуть колекціонувати протягом довгих років.
Дмитро Корсунь, мистецтвознавець.
ХУДОЖНИК СЕРГЕЙ ГАЙ.
“Мир состоит из наготы и складок,В этих последних больше любви, чем лицах…”
И.Бродский «Римские элегии»
Живопись Сергея Гая – это драгоценное обрамление для современного лофта. Эти полотна адресованы прямо в космополитическую среду в сердцевину больших мегаполисов, будь то Нью-Йорк или Москва, Токио или Лондон. Возможно, это среда города Львова сказалась на обретении индивидуальной творческой манеры художника. Именно этот старинный европейский город дал художнику первые уроки формата, цвета, фактурности, поэтических обобщений. Фактура старинных городских стен Львова обладает особенной эстетической подлинностью, где древность, закрытая и забытая, оказывается самым сокровенным, желанным, золотым слоем. А присутствие контрастов, жестких и точных в варианте львовской городской суеты – это и есть его особенная художественная реальность.
Художник как будто одержим крупными ритмами, блоками цветовых контрастов, обогащенными, сложными, общекультурными ассоциациями. Его живопись очень архитектонична, она есть цветная архитектура, то брутально-гедонистическая, то нежно-конструктивистская. В каждой его живописной работе незримо присутствует прочная классическая традиция, монументальный канон, глу6инно барочный вихрь фигуры их динамичная статика. Живописи присущ плотный пресс эмоциональных состояний, кажется, уже предельный для живописного языка. Автор переводит свои эмоции и состояния в крупные цветовые контрасты, и он, подобно художникам ренессанса, научился поистине чувствовать и мыслить посредством изображённого человеческого тела. Артистическое форсирование цвета до предела, соседствующее с шоковым, и реальное присутствие открытого чёрного контура, как логичный вызов антицвета дают его картине возможность испытать всю полноту хроматической гаммы. Чёрный цвет, контур, линия, пятно, абрис – его отличительный знак и он воспринимается в цветовой оркестровке картины как гулкий африканский звук, дикий, бесстрашный, жертвенно прекрасный.
Сергей Гай научился делать в живописи приблизительно то же самое, что сумел сделать в новейшей поэзии Иосиф Бродский. Синкопы будоражащих диссонансов имеют вненациональную, всечеловеческую природу, и такая вневременная музыка охватывает всю твёрдую плоскость его картины из одного конца в другой. К особым качествам живописи можно отнести особенно тщательную работу над фактурами холста – это живопись то гладкая и прозрачная, едва-едва, легко прописанная, то это, по упрямой логике развития и эволюции, густо застывшая магматическая масса гру6ой краски, несущей следы драматичной борьбы, пронзительной музыкальной каденции, нервного срыва.
В живописи Гая слышна и видна уверенная поступь современной урбанистической цивилизации, такой глобальной по размаху, но всё же достойной, чтобы воплотить новейший образ красоты по незыблемому канону гуманистических ценностей.